📋 Хедлайнс
Коротке Резюме
Цей звіт пропонує вичерпний аналіз розгортання дипломатичного та військового протистояння між Сполученими Штатами Америки та Ісламською Республікою Іран у контексті 81-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН (вересень 2026 року).
- Суть конфлікту: Конфлікт перейшов у фазу війни на виснаження після масованих ударів США та Ізраїлю 28 лютого 2026 року. Дипломатичний трек характеризується жорсткою «дипломатією примусу» з боку США (загрози повного знищення Ірану) та демонстративною непоступливістю Ірану щодо своєї ядерної програми.
- Військовий паритет та виснаження: Незважаючи на технологічну перевагу США, американські запаси високоточної зброї (Tomahawk, JASSM) критично виснажені, а відновлення займе час до 2029-2030 років. Іран успішно застосовує стратегію блокування Ормузької протоки та асиметричних ударів по регіональних базах США.
- Економічний вплив: Блокада судноплавства завдає глобальному ВВП збитків, що оцінюються від $3.57 трлн до $6.95 трлн, з ризиком зростання цін на нафту до $150 за барель.
- Дипломатичний прогноз: Таємні переговори за посередництва Катару стикаються з іранським ультиматумом (7 умов, включаючи зняття блокади та розморожування активів) та відкритою опозицією Ізраїлю (який не бере участі в переговорах і погрожує вето). Якщо найближчими місяцями не буде досягнуто компромісу, ризик повномасштабної неконтрольованої ескалації є максимальним через внутрішньополітичний тиск на адміністрацію Д. Трампа та економічний колапс.
На тлі триваючого військового конфлікту між Сполученими Штатами Америки та Іраном, 81-ша сесія Генеральної Асамблеї ООН (ГА ООН) у вересні 2026 року стала ареною безпрецедентного дипломатичного зіткнення. Риторика президента США Дональда Трампа, який публічно пригрозив «знищити» Ісламську Республіку, та відповідь президента Ірану Масуда Пезешкіана, який наголосив на праві своєї країни на мирний атом і необхідності стримування через військову міць, продемонстрували глибоку кризу у двосторонніх відносинах.
Дослідження цієї ситуації базується на кількох ключових векторах, які формують поточний геополітичний ландшафт. По-перше, стратегія «дипломатії примусу» (coercive diplomacy — стратегія, яка поєднує загрозу застосування непропорційної військової сили з дипломатичними пропозиціями для зміни поведінки супротивника. Аналогія: це як тримати заряджений пістолет на столі під час підписання контракту. У поточному контексті США використовують публічну загрозу повного знищення, щоб змусити Іран відмовитися від ядерної програми та розблокувати протоку), яку застосовує Вашингтон, стикається зі значними внутрішньополітичними обмеженнями в США через різке падіння підтримки війни серед американського населення.
По-друге, Іран успішно використовує гуманітарні наслідки американських ударів для зміцнення своїх позицій на міжнародній арені та виправдання власної непоступливості. По-третє, незважаючи на ворожу публічну риторику, обидві сторони зберігають непублічний канал комунікації через посередництво Катару.
З огляду на наявні дані, можна стверджувати, що публічна безкомпромісність є інструментом підвищення ставок перед можливим укладанням нової угоди. Проте, якщо дипломатичний трек не принесе результатів у найближчі місяці, ризик неконтрольованої військової ескалації суттєво зросте, оскільки простір для політичного маневру як у Вашингтоні, так і в Тегерані стрімко звужується.
РОЗДІЛ 1. АНАЛІТИЧНИЙ ОГЛЯД ТА ОЦІНКА ЗАГРОЗ
Аналіз причин та фактів
Події, що розгортаються на 81-й сесії ГА ООН, є кульмінацією понад піврічного збройного конфлікту, який розпочався 28 лютого 2026 року з масованих авіаударів США та Ізраїлю по території Ірану [1], [2]. Офіційною причиною військової кампанії США проголошено недопущення отримання Тегераном ядерної зброї та нейтралізацію його військового потенціалу [3], [4]. Водночас реальні мотиви сторін є значно складнішими і тісно переплітаються з їхніми внутрішньополітичними інтересами.
Виступ Дональда Трампа, під час якого він поставив ультиматум — укладання угоди на американських умовах або повне знищення (annihilation) Ірану, свідчить про повернення до стратегії максимального тиску [4], [5]. Однак цей тиск зумовлений не лише військовою необхідністю, але й внутрішньою політикою США. Наближення проміжних виборів до Конгресу США у листопаді 2026 року створює для адміністрації Трампа гостру потребу продемонструвати швидку перемогу або вигідну мирну угоду [3], [6]. Тривала війна спричинила зростання інфляції та цін на енергоносії через перебої в судноплавстві на Близькому Сході. Логістичний механізм цієї інфляції полягає в наступному: перенаправлення комерційних суден в обхід мису Доброї Надії збільшує час транзиту на тижні, що призводить до різкого зростання фрахтових та страхових ставок, викликає дефіцит нафтопродуктів на глобальних ринках і математично транслюється у неминуче зростання споживчої інфляції, що негативно впливає на рейтинг чинної влади [6], [7].
Зі свого боку, президент Ірану Масуд Пезешкіан будує свою аргументацію на віктимізації Ірану та необхідності самооборони. Центральним елементом його промови стала апеляція до трагедії в місті Мінаб.
Щоб зрозуміти емоційний та дипломатичний вплив заяви Пезешкіана, необхідно проаналізувати контекст удару по школі в Мінабі, який став поворотним моментом в інформаційній війні:
- Дата та характер удару: 28 лютого 2026 року американська крилата ракета «Томагавк» влучила у початкову школу в іранському місті Мінаб, після чого було завдано повторних ударів («double-tap strike» — удар двома послідовними ракетами по одній цілі, де друга ракета спрямована на враження рятувальників, медиків або тих, хто вижив після першої атаки і намагається надати допомогу) [1], [8].
- Жертви: Загинуло щонайменше 156 цивільних осіб, серед яких щонайменше 123 школярі [1], [8], [9]. Цей інцидент визнано наймасштабнішою помилкою армії США у 21 столітті за кількістю дитячих жертв [10].
- Причини інциденту: Внутрішнє розслідування Пентагону вказує на каскад помилок: використання застарілих супутникових знімків (за 2017-2018 роки) та надмірну довіру до системи штучного інтелекту «Palantir Maven Smart System» (військова інформаційна система на базі штучного інтелекту, призначена для миттєвої інтеграції розвідувальних даних, аналізу супутникових знімків та автоматизованого вибору пріоритетних цілей для ударів). ШІ не зміг ідентифікувати цивільний об'єкт, що раніше належав до військового комплексу Корпусу вартових ісламської революції (КВІР). Процес затвердження цілей, який раніше тривав годинами, був скорочений до хвилин. Крім того, штат команди Пентагону з мінімізації втрат серед цивільного населення («civilian-harm mitigation team») був скорочений на 90% (з 10 осіб до 1 особи в Центральному командуванні США), що призвело до того, що жоден фахівець не перевірив ціль перед ударом [8], [9], [11].
- Міжнародна реакція: Місія ООН зі встановлення фактів заявила про наявність обґрунтованих підстав вважати цей удар воєнним злочином [8], [11].
Використання Пезешкіаном фотографій загиблих дітей з Мінабу під час виступу в ООН дозволило йому ефективно парирувати звинувачення Трампа у підтримці тероризму [12], [13]. Заява іранського лідера про те, що «Іран має бути могутнім, щоб уникнути погроз», легітимізує подальший розвиток оборонних (і потенційно ядерних) програм в очах внутрішньої аудиторії та союзників, позиціонуючи їх як єдиний гарант виживання держави в умовах екзистенційної загрози [12], [14]. При цьому він дипломатично запевнив, що Іран не прагне створити ядерну зброю, залишаючи відкритими двері для переговорів щодо мирних ядерних технологій [12], [15].
Військовий баланс
Поточна військова присутність та застосування сили сторонами характеризуються асиметричністю, де технологічна перевага США стикається з географічними перевагами та стратегією виснаження з боку Ірану.
Порівняльна матриця військового та стратегічного балансу сторін
| Характеристика | Сполучені Штати Америки (США) | Ісламська Республіка Іран |
|---|---|---|
| Стратегічні цілі | Знищення ядерного потенціалу, зміна режиму (за заявами Ізраїлю), відновлення судноплавства. | Виживання режиму, збереження ядерної інфраструктури, виснаження економіки Заходу. |
| Ключові військові активи | Стратегічна авіація, військово-морські флоти, масовані високоточні ракетні удари (Tomahawk, JASSM). | Асиметричні дії, протикорабельні ракети, балістичні ракети малої/середньої дальності, дрони-камікадзе. |
| Головні важелі впливу | Глобальні санкції, морська блокада портів, загроза повного фізичного «знищення» інфраструктури. | Контроль над Ормузькою протокою, загроза ядерного збагачення (NPT), удари по регіональних союзниках. |
| Критичні вразливості | Виснаження запасів високоточної зброї, внутрішня громадська опозиція, географічна розтягнутість баз. | Відсталість систем ППО, залежність від експорту нафти, вразливість цивільної інфраструктури. |
Американська військова міць зосереджена на масованих авіаударних кампаніях та морській блокаді. З початку війни ЗС США вразили понад 1000 цілей на території Ірану лише в перші 24 години конфлікту [9], [11]. Вашингтон забезпечує військово-морську блокаду іранських портів для економічного виснаження супротивника [16], [17]. Хоча офіційні особи Пентагону раніше повідомляли про значне виснаження американських запасів, поточні дані підтверджують безпрецедентну кризу боєприпасів: США використали приблизно 10% всього свого арсеналу ракет Tomahawk (більше 319 ракет було випущено лише в перші дні, а загальна кількість перевищила 1000), запаси ракет великої дальності JASSM скоротилися на чверть (понад 1100 ракет використано), а запаси PrSM впали до критичних 30%. За оцінками CSIS (Center for Strategic and International Studies), на відновлення цих запасів до передвоєнного рівня знадобиться час щонайменше до 2029–2030 років. Незважаючи на це, президент Трамп категорично спростовує інформацію про дефіцит, заявляючи про безмежні арсенали [3], [18], [19], [20].
Іран, усвідомлюючи неможливість перемоги у прямій конвенційній війні, спирається на стратегію заборони доступу (A2/AD — концепція, спрямована на створення зони, в якій противник не може безпечно пересуватися або діяти. Аналогія: це як створення мінного поля та встановлення снайперів навколо власного будинку, щоб грабіжник не міг підійти навіть за наявності кращої зброї. Для Ірану це означає масове використання протикорабельних ракет, мін та роїв дронів для блокування доступу ударних груп ВМС США до стратегічної Ормузької протоки) та використання проксі-сил. Ключовим важелем впливу Тегерана є контроль над Ормузькою протокою — критично важливою артерією світового постачання нафти. Іран успішно заблокував цей маршрут для суден, пов'язаних із союзниками США, завдаючи колосальних збитків світовій економіці [17], [21].
Крім того, Іран активно використовує свої системи ППО та балістичні ракети для завдання ударів у відповідь по ключових американських військових об'єктах у сусідніх арабських країнах. Зокрема, цілями іранських ракетних ударів та атак безпілотників стали: авіабази Ali Al Salem та Ahmad Al Jaber у Кувейті; база Sheikh Isa та штаб-квартира 5-го флоту США (Naval Support Activity) у Порт-Салман, Бахрейн; а також стратегічна авіабаза Al Udeid у Катарі (яка є передовим штабом Центрального командування ЗС США та зазнала пошкоджень складів) [22], [23], [24]. Ці удари демонструють здатність Ірану виводити з ладу критично важливу логістичну інфраструктуру союзників США.
Ефективність угоди та Ізраїльський фактор
Незважаючи на агресивну риторику на сцені ГА ООН, реальний процес врегулювання відбувається за зачиненими дверима. Катар, який виступає головним медіатором разом з Оманом та Пакистаном, організував багатогодинні переговори між американською делегацією на чолі зі спецпредставником Стівом Віткоффом та Джаредом Кушнером, і іранською делегацією на чолі з міністром закордонних справ Аббасом Арагчі [16], [25].
Аналіз висунутих умов демонструє глибину розбіжностей сторін, що робить швидке підписання угоди малоймовірним. Основні 7 вимог Ірану, передані через катарських посередників для відновлення дипломатії, є категоричними:
- Негайне припинення військових дій на всіх фронтах, включаючи Ліван та всі «фронти опору» [16], [26].
- Зняття військово-морської блокади та припинення «економічного тероризму» [27].
- Розморожування всіх іранських активів, заморожених за кордоном [16], [26].
- Встановлення безпечного судноплавного маршруту в Ормузькій протоці за узгодженням між Іраном та Оманом (цю пропозицію США відкинули, заявивши, що Іран не має права контролювати міжнародну протоку) [17], [25].
- Відмова від втручання у внутрішні справи Ірану [26].
США, зі свого боку, вимагають гарантій того, що Іран повністю і назавжди демонтує свої об'єкти зі збагачення урану і ніколи не отримає ядерну зброю [4], [28]. Президент Трамп прогнозує, що угода буде підписана одразу після проміжних виборів у США (листопад 2026 року), натякаючи, що Іран затягує час в надії на зміну політичного балансу в Конгресі [3], [4].
Фактор Ізраїлю (The Next Logical Question): Ускладнює ситуацію відсутність на переговорному майданчику ключового учасника конфлікту — Ізраїлю. Ізраїль, який розпочав військову кампанію спільно з США, не представлений на непрямих переговорах у Нью-Йорку. Прем'єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньяху заявив, що Ізраїль має намір «завершити роботу» і фізично «повалити іранський режим» [25], [29]. Ця радикальна позиція створює ефект «ізраїльського вето»: будь-яка потенційна угода між Вашингтоном і Тегераном може бути зірвана односторонніми превентивними або ескалаційними ударами Ізраїлю, якщо Тель-Авів вважатиме, що угода залишає іранську ядерну інфраструктуру або режим недоторканими. Таким чином, США змушені домовлятися не лише з Іраном, але й стримувати свого найближчого союзника на Близькому Сході.
Контрзаходи супротивників
Якщо дипломатичний трек зазнає краху, обидві сторони мають у своєму розпорядженні руйнівні контрзаходи.
Дії США: Ескалація з боку Вашингтона ймовірно включатиме посилення військово-морської блокади та завдання масованих превентивних ударів безпосередньо по ключових підземних ядерних об'єктах Ірану. Однак знищення цих об'єктів є надзвичайно складним завданням з огляду на їхні характеристики:
- Фордо (Fordow): Об'єкт розташований глибоко всередині гори. Незважаючи на те, що США вже скинули на його вентиляційні шахти 12 надпотужних протибункерних бомб MOP (Massive Ordnance Penetrator), Іран успішно продовжує там збагачення урану до 60% (накопичивши запас у 87.5 кг) і планує встановити 14 нових передових каскадів центрифуг IR-6 [30], [31].
- Натанз (Natanz): Центральний завод зі збагачення урану, який також працює зі збагаченням до 60% і має розгалужену підземну інфраструктуру [31], [32].
- Ісфахан (Isfahan): Четвертий заявлений об'єкт, де, за даними МАГАТЕ, виявлено 3.6 грама металевого урану (використовується в ядрах ядерних бомб) і зберігається гексафторид урану (UF6). Наразі МАГАТЕ не може підтвердити його точний операційний статус [31], [33], [34].
- Pickaxe Mountain: Новий, незадекларований об'єкт, який іранці позиціонують як завод з виробництва центрифуг, але західна розвідка підозрює, що це новий завод зі збагачення. Він закладений ще глибше за Фордо, що може зробити його повністю невразливим для будь-яких американських авіаударів, і наразі там триває активне будівництво [32].
Додатково США можуть застосувати вторинні економічні санкції проти будь-яких третіх країн. Одночасно, внутрішній опір війні стає потужним стримуючим фактором для Білого дому.
Для оцінки обмеженості поля маневру президента Трампа варто розглянути останні соціологічні дані. Дослідження, проведене авторитетною агенцією, яскраво ілюструє падіння підтримки військового курсу:
- Оцінка успішності: 64% американців вважають, що США не перемагають у війні з Іраном, тоді як лише 36% вірять у перемогу [35].
- Схвалення дій Президента: Лише 26% респондентів схвалюють те, як Дональд Трамп керує війною з Іраном (падіння з 33% у березні) [36], [37].
- Підтримка електорату: Серед республіканців підтримка дій Трампа щодо Ірану впала з 73% до 60% [35], [38].
- Пошук миру: 78% американців вважають, що президент робить недостатньо для припинення війни [39], [40].
Цей соціологічний контекст пояснює, чому Трамп змушений балансувати між погрозами повного «знищення» Ірану на міжнародній арені та таємними переговорами через Катар. Радикальні дії можуть остаточно обвалити рейтинги Республіканської партії перед виборами.
Дії Ірану та глобальний вплив: У відповідь на посилення агресії Тегеран здатен застосувати повне та безстрокове перекриття Ормузької протоки, що провокує глобальну економічну катастрофу. За оцінками Федерального резервного банку Далласа та аналітиків, блокада зменшує темпи зростання світового ВВП на 2.9% в річному вимірі у другому кварталі. Загальні економічні втрати світового ВВП за різних сценаріїв оцінюються від $3.57 трлн до $6.95 трлн. При цьому, хоча ф'ючерсні ринки сподіваються на врегулювання, фізичні постачання нафти (Dated Brent) вже торгувалися з премією за дефіцит на рівні $132 за барель, а інвестбанки прогнозують зростання до $100–$150 за барель у випадку затяжного конфлікту [7], [41], [42], [43]. У військовому плані Іран може активізувати масштабні ракетні обстріли союзників США в регіоні з метою примусити їх чинити тиск на Вашингтон [22], [30]. Найрадикальнішим контрзаходом може стати вихід Ірану з Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ) та прискорення збагачення урану до збройного рівня.
Роль третіх сторін: Держави-посередники, такі як Катар та Оман, намагаються пом'якшити конфлікт. Катар попереджає, що перетворення водних шляхів на зброю створить небезпечний прецедент для світової економіки [22]. Водночас, європейські країни та глобальні ринки готуються до можливого американського ембарго на експорт дизельного пального, що може стати контрзаходом США для стабілізації внутрішніх цін на пальне, проте загострить світовий дефіцит [15].
Графічні матеріали Розділу 1
Нижче наведено зведену таблицю візуальних матеріалів, виявлених під час аналізу джерел, які ілюструють клюжові події 81-ї сесії ГА ООН та наслідки конфлікту.
| Опис рисунка (Caption) | Джерело / Посилання |
|---|---|
| Порожні місця в делегації Ірану під час виступу президента Дональда Трампа на Генеральній Асамблеї ООН у вівторок у Нью-Йорку. (Alexi J. Rosenfeld/Getty Images) | [4] |
| Міністр закордонних справ Ірану Аббас Арагчі (зліва в середньому ряду) присутній на сесії ГА ООН у Нью-Йорку. (Spencer Platt/Getty Images) | [12] |
| Прем'єр-міністр та міністр закордонних справ Катару шейх Мохаммед бін Абдулрахман Аль Тані зустрічається з міністром закордонних справ Ірану Аббасом Арагчі в Нью-Йорку у вівторок. (Getty) | [16] |
| 3D реконструкція будівлі школи Shajareh Tayyebeh у Мінабі, яка демонструє внутрішнє планування класів та наслідки удару. (Forensic Architecture, 2026) | [44] |
| Через шість місяців після ймовірного удару США по школі, сім'ї відвідують могили жертв у Мінабі, провінція Хормозган, Іран, 11 вересня 2026 року. | [2] |
РОЗДІЛ 2. ПУБЛІЧНІ ЗАЯВИ ТА ПОЗИЦІЇ СТОРІН
Конфронтація на 81-й сесії ГА ООН супроводжувалася низкою резонансних заяв лідерів обох країн, які артикулювали свої стратегічні позиції та червоні лінії. Нижче наведено детальний аналіз ключових висловлювань.
2026-09-22
Дональд Трамп (Президент США). Заява була зроблена під час його 40-хвилинного виступу перед світовими лідерами в залі Генеральної Асамблеї ООН у Нью-Йорку. Виступ відбувся на тлі триваючого 7-місячного збройного конфлікту та падіння підтримки війни всередині США.
«Чи буде укладено угоду з Іраном, яка дозволить їм відбудуватися і створити значно величнішу країну, ніж вона коли-небудь була раніше? Або ж я знищу Ісламську Республіку і зроблю це швидко, ніколи більше не даючи їм шансу вбивати і руйнувати людей і країни? Чи зажену я їх у пекло без жодного шансу на виживання і без надії на майбутню велич чи покоління?» [4], [5], [12]
Порожні крісла в делегації Ірану під час промови президента Дональда Трампа на Генеральній Асамблеї ООН (Alexi J. Rosenfeld/Getty Images). [4]
Ця безпрецедентно агресивна заява лідера ядерної наддержави з трибуни ООН підтверджується кількома провідними медіа (The Washington Post, The Guardian, CBS News) [3], [4], [5]. Риторика Трампа є класичним прикладом дипломатії примусу. Погроза фізичним знищенням («annihilate») нації з населенням понад 90 мільйонів осіб спрямована на залякування іранського керівництва з метою примусити їх до капітуляції на переговорах, які паралельно проходили за лаштунками асамблеї [4], [16], [45]. Крім того, така різка тональність розрахована на американського виборця напередодні проміжних виборів, демонструючи позицію «сильного лідера».
***
2026-09-22
Дональд Трамп (Президент США). Коментар зроблений під час того ж виступу на ГА ООН, пояснюючи своє бачення політичної стратегії Ірану щодо мирних переговорів.
«Вони чекають, щоб побачити, як я виступлю на проміжних виборах. Чого вони не розуміють, так це того, що я не балотуюся... Але я вірю, що ми укладемо угоду відразу після виборів. Тому що для них немає сенсу цього не робити.» [3], [4]
Заява достовірна і відображає особисте переконання Трампа в тому, що Тегеран затягує переговорний процес, сподіваючись на послаблення позицій республіканців у Конгресі [3]. Президент США намагається девальвувати цю іранську стратегію, підкреслюючи неминучість угоди. Оптимізм Трампа щодо швидкого досягнення компромісу контрастує з його ж погрозами «знищення», що вказує на використання методу «хороший поліцейський, поганий поліцейський» в рамках однієї промови.
***
2026-09-24
Масуд Пезешкіан (Президент Ірану). Виступ на ГА ООН наступного дня після промови Трампа. Пезешкіан відкинув попередньо підготовлену промову і відповів безпосередньо на звинувачення США, тримаючи в руках фотографії загиблих дітей зі школи в Мінабі.
«Президент Сполучених Штатів назвав нас терористами. Ми стали жертвами тероризму. Ви бачите цих дітей? Ці діти загинули під бомбами від зброї, яку використали Сполучені Штати та Ізраїль... Іран має бути могутнім, щоб уникнути погроз, щоб уникнути загроз своєму майбутньому. Світ без сили небезпечний, але світ, який розуміє лише мову війни та знущань, не буде безпечним.» [12], [46]
Міністр закордонних справ Ірану Аббас Арагчі присутній на сесії ГА ООН у Нью-Йорку. (Spencer Platt/Getty Images). [12]
Цитата є достовірною та зафіксована провідними агентствами [12], [13]. Пезешкіан віртуозно використав трагедію в Мінабі (загибель понад 123 дітей від американської ракети, спрямованої з порушенням розвідувальних протоколів) для перехоплення моральної ініціативи [9]. Звинувачуючи США в державному тероризмі, він обґрунтував необхідність мілітаризації Ірану не як агресію, а як засіб виживання. Заява про необхідність бути «могутніми» легітимізує відмову Ірану йти на поступки під тиском і цементує підтримку режиму з боку консервативної частини іранського суспільства.
***
2026-09-24
Fox News [15] / Middle East Eye [14]
Масуд Пезешкіан (Президент Ірану). Продовження виступу на ГА ООН, безпосередня відповідь на вимоги США щодо згортання ядерної програми та загального підкорення американським вимогам. Під час промови делегація США демонстративно покинула залу [13], [45], [46].
«Ми ніколи не схилимо голову... Ми чітко кажемо: ніякої ядерної зброї і жодних обмежень на мирні ядерні технології. Наш мир не настане на полі бою.» [14], [15], [45]
Достовірність підтверджена трансляціями ГА ООН [15], [46], [47]. Пезешкіан чітко окреслює «червоні лінії» Тегерана. З одного боку, він заперечує створення військової ядерної програми (спростовуючи головний casus belli США), з іншого — категорично відмовляється від будь-яких компромісів щодо мирного атому, подаючи це як суверенне невід'ємне право [15], [45]. Фраза «мир не настане на полі бою» сигналізує про готовність Тегерана продовжувати війну на виснаження, усвідомлюючи, що політичний час працює проти чинної адміністрації США. Відмова «схилити голову» є публічним сигналом переговірникам у Катарі про те, що Іран не прийме угоду, яка виглядатиме як капітуляція [14].
Джерела
Постійне посилання: https://uafor.blogspot.com/2026/09/Escalation-of-tensions-between-US-Iran-at-81-session-of-UN-General-Assembly-in-New-York.html?m=1
Дотримуйтесь етичних норм спілкування