📋 Зміст
Коротке Резюме
Цей звіт пропонує глибокий аналіз дипломатичної суперечки, що розгорнулася у вересні 2026 року між Республікою Корея (Південною Кореєю) та Україною. Фундаментальною причиною конфлікту стало публічне розголошення Президентом України Володимиром Зеленським факту передачі Сеулу двох північнокорейських військовополонених, що, за твердженням південнокорейської сторони, порушило попередню двосторонню угоду про нерозголошення (Non-Disclosure Agreement, NDA).
- Стратегічні розбіжності: Дослідження свідчать, що конфлікт виник через несумісність короткострокових стратегічних цілей. Україна прагнула використати факт полону північнокорейців для міжнародного розголосу та тиску на вісь Москва-Пхеньян, тоді як Південна Корея керувалася політикою «тихої дипломатії» для захисту родин полонених та уникнення ескалації на Корейському півострові.
- Дипломатичні наслідки: Офіційний Сеул (Адміністрація Президента, або Блакитний Дім) висунув жорсткі вимоги щодо офіційних вибачень від Києва, попередивши про можливість застосування «додаткових заходів» у разі відсутності конструктивної реакції.
- Внутрішньополітичний вимір: Ситуація загострила політичну боротьбу всередині обох країн. У Південній Кореї опозиція звинуватила уряд Президента Лі Чже Мьона (Lee Jae Myung) у надмірній обережності перед КНДР, а в Україні критики влади використали заяви Сеула для звинувачень керівництва у дипломатичних прорахунках.
- Інформаційна асиметрія: Хоча українська сторона стверджує, що передала Сеулу розмите попередження про можливу згадку військовополонених у промові на Генеральній Асамблеї ООН, південнокорейська адміністрація наполягає, що це не скасовувало базової домовленості про повну конфіденційність самого факту транзиту.
Прогноз та рекомендації щодо деескалації: З огляду на існуючу динаміку, найбільш імовірною траєкторією розвитку кризи є тимчасове охолодження публічних дипломатичних контактів на вищому рівні з одночасним збереженням непублічної комунікації лінією розвідок. Відсутність врегулювання несе ризики втрати Україною критично важливих пакетів фінансової та оборонної підтримки. Для деескалації дипломатичного розколу обом сторонам рекомендовано негайно перевести дискусію з публічного інформаційного простору в закритий режим двосторонніх консультацій на рівні міністерств закордонних справ, а Києву — розглянути можливість надання непублічних запевнень щодо нерозголошення деталей у майбутніх операціях із перебіжчиками, щоб відновити інституційну довіру Блакитного Дому.
Зважаючи на складність ситуації, цей звіт ретельно розглядає хронологію подій, мотивацію сторін, потенційні контрзаходи та їхній вплив на глобальну архітектуру безпеки.
РОЗДІЛ 1. АНАЛІТИЧНИЙ ОГЛЯД ТА ОЦІНКА ЗАГРОЗ
Аналіз причин та фактів
Суперечка між Південною Кореєю та Україною щодо переміщення північнокорейських військовополонених (Prisoners of War, POWs) є класичним прикладом зіткнення стратегічних комунікацій та інтересів національної безпеки в умовах глобалізованого збройного конфлікту. Щоб оцінити реальність офіційно оголошених причин для цього конфлікту, необхідно зануритися у контекст розгортання подій та мотивацію кожної зі сторін.
Контекст захоплення та попередні домовленості
Історія бере свій початок у січні 2025 року, коли українські збройні сили під час бойових дій у Курській області Російської Федерації захопили в полон двох військовослужбовців Корейської Народно-Демократичної Республіки (КНДР) [1], [2], [3]. Ці солдати входили до складу великого контингенту (за оцінками розвідки, від 14 000 до 15 000 осіб), відправленого Пхеньяном для підтримки російської агресії [3]. Захоплені солдати висловили бажання дезертирувати та просили політичного притулку в Південній Кореї, надсилаючи рукописні листи до організацій, що займаються правами перебіжчиків [3], [4], [5].
Згідно з Конституцією Республіки Корея (зокрема, статтею 3, яка беззаперечно визначає, що територія Республіки Корея складається з Корейського півострова та прилеглих до нього островів), усі громадяни Північної Кореї де-юре вважаються громадянами Південної Кореї. Це конституційне положення формує імперативний правовий обов'язок: Сеул зобов'язаний приймати північнокорейців на своїй території та надавати їм повний державний захист [2], [6], [7]. Дипломатичні консультації щодо їхньої долі тривали кілька місяців і досягли кульмінації під час саміту НАТО в Анкарі (Туреччина) у липні 2026 року, де Президент Південної Кореї Лі Чже Мьон та Президент України Володимир Зеленський нібито досягли консенсусу щодо механізмів трансферу у відповідності до міжнародного права [3], [5], [8].
Логістика та статус полонених (Intelligence Gap)
Ще одним важливим, але свідомо не розкритим аспектом залишається логістика передачі. Як саме двоє ворожих комбатантів були фізично транспортовані з української зони бойових дій до Південної Кореї? Зазвичай такі гуманітарні операції вимагають складного транзиту через треті країни або використання захищених дипломатичних каналів у Європі. Наразі конкретний маршрут залишається прогалиною в розвідувальних даних (intelligence gap), яка ретельно приховується обома спецслужбами з метою запобігання перехопленню з боку російських чи північнокорейських агентів. Що стосується поточного статусу самих військовополонених: за усталеним південнокорейським протоколом, після прибуття вони неминуче проходять тривалу ізоляцію та інтенсивні допити у спеціалізованих центрах Національної розвідувальної служби (NIS), таких як комплекс Settlement Support Center for North Korean Refugees (відомий як Ханавон), або же у закритих військових об'єктах, де їх ретельно перевіряють на предмет шпигунства перед початком будь-яких процедур інтеграції у суспільство.
Суть дипломатичного розколу
Безпосереднім тригером кризи став виступ Володимира Зеленського на 81-й сесії Генеральної Асамблеї ООН 23 вересня 2026 року, під час якого він публічно оголосив, що Україна «нещодавно відправила двох північнокорейських військовополонених до Республіки Корея» [3], [8], [9]. Зеленський деталізував, що солдати КНДР проходять серйозну ідеологічну обробку, і один із них намагався вчинити самогубство під час захоплення, оскільки пропаганда переконувала його у неминучих тортурах [3], [10].
Офіційно оголошені причини конфлікту з боку Південної Кореї є цілком реальними та обґрунтованими з точки зору їхньої доктрини безпеки:
- Порушення угоди про нерозголошення (NDA): Президент Лі Чже Мьон публічно звинуватив Україну в розкритті деталей передачі всупереч домовленостям, які мали на меті забезпечити безпеку процесу [2], [9], [11].
- Загроза національній безпеці та життю: Південнокорейські чиновники аргументували свою позицію тим, що публічність ставить під пряму загрозу життя родичів цих полонених, які залишилися в тоталітарній КНДР, а також може спровокувати Пхеньян на непрогнозовані військові чи дипломатичні кроки проти Сеула [6], [8], [9], [11]. Ця політика мінімізації ризиків (Risk Mitigation) не є виключно теоретичною: історичний досвід доводить, що Пхеньян здатен на жорстку асиметричну відповідь. Наприклад, у 2020 році КНДР показово підірвала міжкорейський офіс зв'язку в Кесоні у відповідь на запуск листівок південнокорейськими активістами, а також регулярно вдається до військових провокацій на кордоні (DMZ) або кампаній із запуску сміттєвих куль через діяльність перебіжчиків та розголошення чутливих даних.
- Внутрішньополітичний тиск: Дії України спровокували кризу всередині Південної Кореї. Опозиційна Партія народної влади (People Power Party, PPP) негайно розкритикувала уряд Лі Чже Мьона за приховування інформації, звинувативши його у «жебракуванні фіктивного миру» та страхові перед Пхеньяном [12]. Лі Чже Мьон був змушений захищатися, називаючи тих, хто вимагав публічності заради рейтингів, «безвідповідальними», «жорстокими» та «зрадниками», які нехтують людськими життями [8], [9], [10], [13].
Позиція України також має глибоке раціональне підґрунтя, хоча й вступає в прямий клінч із південнокорейською:
- Інформаційна війна та міжнародне право: Київ використав цей факт для потужного удару по репутації КНДР та Росії, демонструючи ООН, що Кім Чен Ин використовує своїх громадян як «валюту» і «гарматне м'ясо» [8], [14], [15]. Крім того, українські посадовці, зокрема радник президента Дмитро Литвин, стверджували, що повної угоди про мовчання не існувало, і що суспільство «має право знати» про долю полонених [12], [16], [17], [18].
- Тактика «розмитого попередження»: Українська сторона стверджує, що попередила Сеул про можливу згадку полонених у промові [19]. Водночас південнокорейські дипломати підтверджують факт попередження, але зазначають, що воно було занадто загальним, і вони чітко просили не розголошувати сам факт транзиту [8], [19], [20].
Аналізуючи ці факти, можна констатувати, що конфлікт виник не через вигадані приводи, а через фундаментальне зіткнення комунікаційних стратегій. Київ грає у максимізацію розголосу для утримання світової уваги до агресії РФ, тоді як Сеул грає у мінімізацію ризиків (Risk Mitigation) у власній вибухонебезпечній регіональній геополітиці.
Військовий баланс
Хоча між Південною Кореєю та Україною немає прямого військового конфлікту, їхні відносини безпосередньо впливають на глобальний військовий баланс у протистоянні демократичного світу з віссю авторитарних держав (Росія — КНДР). Обидві сторони володіють унікальними важелями впливу.
Військова присутність та потенціал сторін:
1. Південна Корея: Володіє одним із найпотужніших та найтехнологічніших військово-промислових комплексів (ВПК) у світі. Сеул є потенційним донором критично важливого озброєння для України. У разі ухвалення відповідного політичного рішення, підтримка може включати не лише стратегічні запаси артилерійських снарядів калібру 155 мм, але й надсучасні зенітно-ракетні комплекси середньої дальності KM-SAM («Cheongung»), які могли б суттєво посилити українську протиповітряну оборону, бронетехніку, або навіть передові основні бойові танки K2 Black Panther. До цього інциденту Південна Корея серйозно розглядала можливість розширення підтримки України у відповідь на військовий союз Москви та Пхеньяна.
2. Україна: Збройні сили України є ключовим актором, який безпосередньо знищує живу силу спільного ворога — північнокорейських солдатів. За даними західних та корейських чиновників, у боях вже загинуло понад 6000 військових КНДР [3]. Україна володіє безцінними розвідувальними даними, досвідом допитів та захопленою документацією, що є критично важливим для Сеула.
3. КНДР (Третя сторона): Північна Корея відправила від 14 000 до 15 000 військовослужбовців на допомогу Росії, переважно в район Курської області [3]. Наявність цих військ інтернаціоналізує конфлікт і змушує Сеул шукати шляхи доступу до полонених для отримання розвідданих.
Асиметрія полягає в тому, що Україна конче потребує матеріально-технічної допомоги від Сеула, тоді як Сеул потребує розвідувальної інформації та тихої співпраці щодо своїх де-юре громадян (полонених) від України. Погіршення відносин ризикує порушити цей потенційно взаємовигідний обмін.
Ефективність угоди
Суперечка розгортається навколо усної чи кулуарної угоди про конфіденційність, ефективність якої виявилася вкрай низькою через відсутність жорстких протоколів взаємодії.
Основні пункти (як їх бачив Сеул):
- Тиха передача двох північнокорейських військовополонених під юрисдикцію Південної Кореї на гуманітарних засадах [5], [8].
- Повне нерозголошення факту передачі у медіа або на міжнародних майданчиках для захисту сімей полонених від репресивного апарату режиму Кім Чен Ина [6], [15].
- Проведення процедури без залучення політичного піару [19].
Очікувані результати: Сеул очікував тихого прибуття перебіжчиків, інтеграції їх у південнокорейське суспільство після допитів та уникнення ескалації з КНДР [21]. Натомість результат виявився діаметрально протилежним. За лічені хвилини після промови Зеленського в ООН 23 вересня 2026 року угода втратила чинність, інформація стала публічною [1], [8], [9], що призвело до внутрішньополітичної кризи в Південній Кореї та публічного звинувачення України у порушенні слова [22].
Ефективність дипломатичних домовленостей між сторонами виявилася нульовою через те, що Офіс Президента України та Адміністрація Президента Південної Кореї по-різному тлумачили поняття «тиха дипломатія» [17], [18]. Україна вважала, що приховування дрібних деталей процесу є достатнім виконанням угоди [1], [10], тоді як Сеул наполягав на повному інформаційному вакуумі.
Контрзаходи супротивників
З огляду на те, що Блакитний Дім (Адміністрація Президента Південної Кореї) офіційно висловив «сильний жаль», звинуватив Україну у поширенні «неправдивих публічних заяв» (зокрема щодо заперечення існування угоди про нерозголошення) та висунув вимогу надати офіційні пояснення й вибачення [15], [21], [23], сторони можуть вжити низку економічних, дипломатичних та військових контрзаходів.
Матриця двосторонніх важелів впливу та вразливостей
| Сторона | Стратегічна мета | Основні важелі впливу | Ключові вразливості |
|---|---|---|---|
| Південна Корея | Уникнення ескалації на півострові, збереження внутрішньої стабільності, захист родин перебіжчиків. | 1. Блокування економічних програм (EDCF, відбудова інфраструктури). 2. Заборона на експорт летального озброєння та компонентів. 3. Дипломатичний тиск на міжнародній арені. |
1. Залежність від України у доступі до нових розвідданих щодо розгортання армії КНДР. 2. Внутрішньополітична критика за надмірну обережність щодо Москви та Пхеньяна. |
| Україна | Інтернаціоналізація війни, залучення нових донорів зброї, максимальний публічний тиск на Росію та КНДР. | 1. Контроль над майбутніми військовополоненими КНДР (відмова у передачі). 2. Одностороннє оприлюднення чутливих допитів у західних медіа. 3. Репутаційні удари по союзниках через публічну дипломатію. |
1. Гостра залежність від зовнішнього фінансування та грантів. 2. Гострий дефіцит високотехнологічної зброї (ППО, артилерія). 3. Ризик втрати статусу надійного партнера, що дотримується угод (NDA). |
Потенційні дипломатичні та економічні заходи Південної Кореї проти України:
1. Призупинення військової допомоги: Високопосадовець з питань зв'язків з громадськістю Сон Гі Хон (Seong Ghi-hong) чітко заявив, що уряд розглядає «подальші необхідні заходи» (additional measures) [3], [15], [24], [25]. Це може означати замороження будь-яких планів щодо прямого постачання летальної зброї в Україну або обмеження непрямих постачань артилерії через США чи Європу.
2. Замороження конкретних програм економічної відбудови: Південна Корея відіграє вагому роль у планах реконструкції України, і цей конфлікт ставить під пряму загрозу реалізацію вже підписаних стратегічних ініціатив. Зокрема, під загрозою опиняється імплементація Рамкової угоди про надання Україні пільгових кредитів на суму $2,1 млрд від Корейського фонду співробітництва в економічному розвитку (EDCF) на період 2024-2029 років, які мали піти на інфраструктурні проєкти [26], [27], [28], [29]. Крім того, підрив довіри може заблокувати низку критичних домовленостей: Меморандум між Korea Water Resources Corp. (K-water) та «Укргідроенерго» щодо масштабного відновлення зруйнованої Каховської ГЕС [30], [31]; проєкт закупівлі 20 швидкісних електропоїздів Hyundai Rotem для «Укрзалізниці» вартістю $450 млн [32]; модернізацію міжнародного аеропорту «Бориспіль»; та проєкти реконструкції очисних споруд у Бучі [31].
3. Дипломатичний демарш: Виклик посла України в Сеулі для вручення офіційної ноти протесту або свідоме зниження рівня дипломатичних контактів та скасування двосторонніх робочих груп.
Потенційні контрзаходи України:
1. Призупинення передачі нових військовополонених: Якщо українські сили захоплять нових солдатів КНДР, Київ може відмовитися передавати їх Сеулу, натомість залишаючи їх у своєму обмінному фонді для перемовин з Росією, або ж передавати їх виключно третім країнам чи міжнародним трибуналам.
2. Інформаційний контрнаступ: Продовження публікацій протоколів допитів північнокорейців у західних ЗМІ без жодного погодження з південнокорейською розвідкою, що створюватиме подальший політичний дискомфорт для Лі Чже Мьона.
Контрзаходи третіх сторін (Росія та КНДР):
1. Посилення ідеологічного контролю: У відповідь на розголошення факту дезертирства та передачі солдатів Сеулу, аналітики прогнозують, що Пхеньян значно посилить репресивний контроль (аж до розстрілів на місці за підозру у дезертирстві) над своїми військами в Росії, щоб запобігти подальшим випадкам здачі в полон [4]. Це суттєво ускладнить роботу українських підрозділів психологічних операцій (ІПСО).
2. Російська дипломатична гра: Москва безумовно спробує використати цей розкол для проведення таємних перемовин із Сеулом, обіцяючи стримувати КНДР від ескалації на Корейському півострові в обмін на тверду відмову Сеула постачати зброю Києву та вихід із санкційних обмежень.
Графічні матеріали Розділу 1
Нижче наведено зведену інформацію щодо знайдених візуальних матеріалів, що супроводжували новини в міжнародних медіа, присвячені цій геополітичній події.
| Опис рисунка | Джерело / Посилання |
|---|---|
| Фотографія: Президент Південної Кореї Лі Чже Мьон (праворуч) та Президент України Володимир Зеленський тиснуть руки перед початком саміту, що відбувся в готелі в Анкарі, Туреччина, 8 липня (за місцевим часом). | Yonhap / The Chosun Daily [16] [17], [18] |
| Фотографія: Цей кадр, отриманий зі сторінки Президента України Володимира Зеленського в мережі X від 12 січня 2025 року, демонструє чоловіка, про якого повідомляється як про північнокорейського солдата, захопленого українськими силами під час бойових дій у Курській області. | Telegram каналу V_Zelenskiy_official / Kyiv Independent / Yonhap / Korea Bizwire [1] [21] |
***
РОЗДІЛ 2. ПУБЛІЧНІ ЗАЯВИ ТА ПОЗИЦІЇ СТОРІН
Взаємні звинувачення базуються на серії офіційних заяв, публікацій у соціальних мережах та коментарях високопосадовців для преси. З метою дотримання фактологічної точності, нижче наведено структурований аналіз ключових висловлювань обох сторін конфлікту.
Позиція Адміністрації Президента Південної Кореї та Лі Чже Мьон
Південнокорейська сторона артикулювала своє невдоволення на найвищому рівні, наголошуючи на підриві довіри та загрозі національній безпеці через знехтування режимом таємниці.
2026-09-24 та 2026-09-25
Мережа X (колишній Twitter) Президента Лі Чже Мьона, цитовано численними ЗМІ, зокрема The Korea Times, Kyiv Post, LIGA.net, Українська правда. [9] [20] [33]
Лі Чже Мьон (Lee Jae Myung), Президент Південної Кореї.
Заява була опублікована в соціальній мережі X під час державного візиту президента до Мексики, невдовзі після виступу В. Зеленського в ООН. Лі Чже Мьон відповідав не лише Україні, але й жорстко реагував на внутрішньополітичну критику з боку опозиційної партії у Сеулі, пояснюючи причини приховування інформації своїм урядом [9], [13], [20], [34].
«Репатріація північнокорейських полонених – це надзвичайно делікатне питання, яке має серйозні наслідки для дипломатії, національної безпеки та ситуації на Корейському півострові. Не розголошувати було доречно в усіх аспектах, зважаючи на численні проблеми, які це може спричинити. Ми про це домовилися. Я не знаю конкретні обставини, що спонукали українську сторону порушити домовленість про нерозголошення (NDA) і оприлюднити інформацію, але це викликає глибокий жаль» [1], [2], [9], [10], [13].
У цьому ж контексті, відповідаючи опозиції у своїй країні, він додав:
«Тим, хто – не зважаючи на стан міжкорейських відносин, можливі людські жертви чи шкоду національним інтересам – волів би гучно заявити про репатріацію на весь світ, аби приписати собі заслуги – рішення нашого уряду не розголошувати цю інформацію, ймовірно, видається незрозумілим... Не можна бути настільки жорстоким і безвідповідальним, коли йдеться про такі життєво важливі питання, як людські життя та національна безпека» [9], [13], [18].
У більшості статей, що цитували цю заяву, використовувалися портретні архівні фото Лі Чже Мьона або його спільне фото із Зеленським під час літньої зустрічі в Анкарі. (Див. таблицю в Розділі 1).
Лі Чже Мьон категорично стверджує факт існування твердої домовленості про нерозголошення (NDA) і беззаперечно визнає публічність актом порушення довіри [9], [10], [20]. Він наголошує на ризиках для безпеки перебіжчиків та їхніх сімей. Емоційне забарвлення слів («жорстоким і безвідповідальним», «глибокий жаль») свідчить про високий ступінь політичного подразнення. Цитата підтверджена численними незалежними південнокорейськими та міжнародними агентствами.
***
2026-09-27
Yonhap News Agency, цитовано Korea JoongAng Daily, Al Jazeera, Reuters, The Straits Times. [15] [3] [35]
Сон Гі Хон (Seong Ghi-hong), старший секретар президента з питань зв'язків з громадськістю (Блакитний Дім).
Офіційна заява була випущена в неділю у відповідь на коментарі українських посадовців (які заперечували існування угоди про нерозголошення) в українських медіа. Це стало серйозною ескалацією конфлікту, переводячи його від особистого «жалю» президента до інституційної вимоги та прямих погроз.
«Ми висловлюємо рішучий жаль з приводу одностороннього розголошення інформації українським урядом у порушення угоди про конфіденційність, а також його подальшої неправдивої публічної заяви, що заперечує існування такої угоди, і вимагаємо офіційних пояснень та вибачень. Хоча одностороннє розголошення інформації українською стороною без попередніх консультацій чи навіть повідомлення є серйозною проблемою, не менш серйозним є те, що пресслужба Офісу президента України неправдиво заявила про відсутність такої угоди у відповідь на законні, засновані на фактах публічні зауваження нашого президента. Такі дії серйозно підривають довіру між двома урядами та завдають значної шкоди нашим дружнім відносинам. Ми також розглядаємо подальші необхідні заходи щодо цього питання» [15], [24], [25].
Без специфічних нових ілюстрацій; новинні стрічки супроводжувалися стандартними зображеннями Блакитного Дому або логотипами видань.
Заява Сон Гі Хона перевела суперечку у площину ультимативних вимог. Звинувачення України у поширенні «неправдивих» (false) заяв та вимога «вибачень» є безпрецедентно різкими для зазвичай стриманої південнокорейської дипломатії [15], [21]. Відкрите попередження про «додаткові заходи» прямо вказує на ймовірність замороження спільних програм, зокрема інфраструктурних та мілітарних. Джерела абсолютно солідарно цитують цю заяву, підтверджуючи жорстку офіційну позицію Сеула.
***
Позиція Офісу Президента та Володимира Зеленського
Українська сторона вибудувала лінію захисту, яка базується на праві суспільства на інформацію, потребах інформаційної війни та запереченні існування суворих формалізованих зобов'язань приховувати самий факт передачі військовополонених.
2026-09-23, 2026-09-25 та 2026-09-26
Виступ в ООН, коментарі для медіа (RBC-Ukraine, Suspilne), цитовано The Chosun Daily, Kyiv Independent. [16] [18] [1]
Володимир Зеленський, Президент України (під час виступу), Офіс Президента України (анонімне джерело), Дмитро Литвин (радник президента з питань комунікацій) та Оксана Торопова (прессекретарка посла в Британії В. Залужного).
Зеленський використав трибуну Генеральної Асамблеї ООН у Нью-Йорку для привернення уваги до жорстокості режимів РФ та КНДР. Пізніше Офіс Президента відповідав на запити південнокорейських та українських ЗМІ щодо звинувачень Лі Чже Мьона. Ситуація ускладнилася коментарями з боку табору політичних опонентів.
З виступу Володимира Зеленського на ГА ООН:
«Нещодавно ви відправили двох північнокорейських військовополонених до Республіки Корея. Цих хлопців нелегко взяти живими. Один із них, коли зрозумів, що потрапить у полон, спробував накласти на себе руки. І він був шокований тим, що доля не дозволила йому померти» [1], [3], [7].
Заява Дмитра Литвина у соціальних мережах:
«Не було жодної такої [непублічної] угоди, і це неправда... Це неправильно — приховувати, куди саме відправляються конкретні полонені» [12], [16], [18].
Коментар анонімного джерела з Офісу Президента України для агенції Yonhap та RBC-Ukraine:
«Україна ніколи не обіцяла приховувати це питання і ніколи не приховуватиме справ, пов'язаних із полоненими. Це надзвичайно чутливе питання, тому що український народ має право знати про справи, які стосуються полонених. Ми повідомили лише про сам факт передачі, не розкриваючи довгих деталей процесу. Тримати весь процес у таємниці було б дивним» [1], [2], [16], [18], [36].
Заява Оксани Торопової (прессекретарки Валерія Залужного):
«Наскільки мені відомо, такі [непублічні] переговори існували. Переговори щодо полонених були частиною більшого переговорного процесу щодо співпраці з Південною Кореєю під час війни, і я не можу розкривати подальші деталі» [16], [18].
Виступ Зеленського широко висвітлювався відеоматеріалами та фотографіями з трибуни Генеральної Асамблеї ООН.
Опис: Український президент Володимир Зеленський виступає на Генеральній Асамблеї ООН у Нью-Йорку в середу [4].
Позиція України чітко артикулює відсутність юридично зобов'язальної угоди про повну тишу. Радник Дмитро Литвин прямо заперечив її існування [12], [16], [18]. Українська дипломатія намагається розмежувати «деталі операції» (які не були розкриті) та «факт операції» (який став публічним) [1], [10]. Однак внутрішній дисонанс є очевидним: прессекретарка посла у Великій Британії В. Залужного, Оксана Торопова, фактично підтвердила слова Сеула, натякнувши, що непублічні домовленості (NDA) все ж існували та були пов'язані з глобальною співпрацею, і розкритикувала крок Зеленського як «показуху» [12], [16], [18]. Це свідчить про глибоку неузгодженість меседжів усередині українського апарату. Позиція Києва щодо «права народу знати» диктується виключно необхідністю демонструвати суспільству та світу конкретні здобутки та докази інтернаціоналізації війни [16], [17], [18], навіть ціною дипломатичних скандалів з критично важливими партнерами.
Джерела
Постійне посилання: https://uafor.blogspot.com/2026/09/Diplomatic-crisis-between-South-Korea-and-Ukraine.html?m=1
Дотримуйтесь етичних норм спілкування